Про огидного коментатора
Одного разу я їла борщ і крапля впала на білу футболку. "Що ж таке..." - подумала я. Але тут же пробачила сама себе. Собі ж треба прощати різні невдачі.
Ще одного разу маленький Макс їв суп і облив чисту сорочку. "Намагайся їсти акуратніше", - вилетіло в мене на автоматі. Я ж дуже хотіла бути ідеальною.
І я вирішила. А спробую-но протягом дня робити собі зауваження. Такі, які на автоматі вилітають у дорослих в бік невдач дитини.
Вранці я пішла на кухню і побачила в раковині невимиту з вечора чашку.
- Тобі складно було помити? - Пролунало у вусі. - Треба привчати себе до дисципліни. А то нічого путнього не вийде з тебе.
- Бррр... - Махнула головою. Путнього. З мене і не вийшло нічого путнього. Путнє - це, коли все життя на одному робочому місці. А я - перекотиполе.
Почала взуватися, збираючись у справах.
- Задник не загибай! Взувайся акуратно. І взагалі, лопатку для взуття треба використовувати. Не знаєш, де? Як не знаєш? Вічно в тебе бардак. Ага-ага, пальцем допомагай собі взуватися. Саме так - ось тому у тебе красивого манікюру і немає!
Настрій почав падати. Їдка штука ці коментарі - прям, як кислота.
Крокувала по вулиці, пташки, краса, штовхнула ногою яблучко.
- Носки позбиваєш. Не напасешся на тебе взуття.
Вже вдома, готуючи обід, відкрила шафку над головою, щоб взяти тарілку. Відкрила. А закрити забула і яаааак з усього розмаху головою об кут дверцят - хряк!
В очах зірочки. Голова болить. А у вухо зсередини:
- А я казала! Скільки разів тобі повторювати - зачиняй двері! Ооось, розхльобуй.
Потім я сіла й зажурилась. А у вухо:
- Що розсілася, пані? Справ по дому мало?
А потім, потім... До сліз стало погано. Тому що під наглядом такого голосу жити нереально. Саме жити.
А коли цей голос - твоя мама?
З тих пір ми граємо з Максом в футбол яблуками - влітку. А взимку - крижинами. Якось пів гілки метро пройшли, штовхаючи ногами крижини великі і маленькі. Ми сміялися. І було плювати на черевики!
Коли йому сумно, завжди обіймаю. Адже це краще слів. Взагалі, краще будь-яких слів.
Любіть і обіймайте себе і своїх дітей.
Виженіть з себе огидного коментатора. Нехай у пам'яті з дитинства залишаться збиті шкарпетки, плями від смачного борщу, сміх і впевненість - тебе люблять і приймають будь-яким.
Олена Ліговська